Сам удома: як привчати до самостійності за часів війни?

Що змінила війна?

Ще до війни питання самостійності сучасних дітей викликало дискусії.  Чимало дорослих згадували щось на кшталт: «Я в сім років сам до школи ходив, ключ був на мотузці на шиї, сам обід розігрівав». Але порівнювати з минулим немає сенсу. Очікування соціуму за цей час змінилися, планка щодо самостійності ставала дедалі нижчою, а ось батьківські тривоги зростали, часто обґрунтовано. І якщо ще рік тому лякала інформація про нещасні випадки, злочинність, педофілію, то нині, допоки йде війна, ніхто не може бути впевненим, що дитина цілком захищена. Як не страшно, але вдома так само незахищено, як і на вулиці, а присутність батьків не гарантує безпеку. 

Із тимчасово окупованих територій, трапляється, діти виїжджають без дорослих або ж втікають і йдуть пішки. Підлітки рятують дорослих у завалах, витягають на собі поранених. Юні волонтери везуть обіди на блокпости, плетуть нарівні з дорослими маскувальні сітки. Не кажучи вже про те, якими дорослими та серйозними здаються українські діти нині. 

Але ж змінилися і ті вимоги, які життя ставить перед людиною, що дбає про свою безпеку. Скажімо, треба вміти правильно поводитися під час повітряної тривоги та пам’ятати, що невідомі предмети можуть бути замаскованими мінами.

Тож яку міру самостійності можна дозволити сучасним дітям? Закон майже нічого не каже стосовно цього. Малолітні (до 14 років) не можуть проживати без дорослих. І навіть залишати їх на ніч самих удома заборонено.

Дітям до 16 років заборонено з 22:00 до 06:00 перебувати без супроводу батьків у громадських місцях, на вулицях, сказано в Законі України «Про охорону дитинства». Вікові межі різних видів активності дитини не врегульовані в жодному законодавчому акті. 

Дошкільнята потребують догляду

Щодо дошкільнят законодавство однозначне: вони не можуть залишатися без нагляду дорослих. Якщо малюк грається сам на дитячому майданчику або сидить замкнений удома, доки мама пішла в магазин, це можна трактувати як неналежне виконання батьківських обов’язків (ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення). 

Єдине, що батьки мають зробити для розвитку самостійності дошкільника — в ігровій формі навчати правил безпеки: як поводитися в разі пожежі, гострого нездужання, які побутові предмети та електроприлади поки що не можна чіпати, бо ті можуть стати небезпечними. Варто відпрацювати правильні відповіді, якщо незнайомець підходить на дитячому майданчику або дзвонить у двері та гукає. Щоб довести до автоматизму ці навички, сценки з іграшками на ці сюжети варто розігрувати вже з 3 років (адаптовано до віку — наприклад, що роблять фіксики в разі пожежі, або за мотивами анімації «Пожежа»). До школи дитина має ознайомитися з правилами дорожнього руху, знати свою адресу, прізвище (та пам’ятати, де лежить картка, в якій батьки занотували контактну інформацію на випадок, якщо малюк загубиться).

Війна додала ще одне важке завдання: усім, навіть малюкам, потрібні основні знання про мінну безпеку та повітряну тривогу. Нині на допомогу батькам, за підтримки Дитячого фонду ООН UNICEF Україна та Держслужби України з надзвичайних ситуацій, створюють мультики, які в доступній дитині формі пояснюють складні речі: «Повітряний змій», «Лісовий скарб», «Безпечні канікули», «Небезпечні знахідки», «Що таке міна», «Сирена — моя помічниця», «Що робити, коли лунає сирена», «Правила поведінки в зоні бойових дій». Анімації дещо зменшують тривогу дошкільнят. І це ще одне завдання для батьків нині: привчати вже 5–6-річних дітей не панікувати в ситуаціях, про які йдеться в цих мультфільмах. 

Вчити з дитиною правила пожежної безпеки за воєнних часів теж доводиться по-новому. Нині не досить знати, що гратися із сірниками небезпечно. Пожежі після бомбардувань стали страшною частиною життя. Тож уже дошкільник має знати, як поводитися під час пожежі, якщо став її свідком. Допомогти можуть анімації на кшталт: «Що робити під час пожежі?»