Як пережити карантин і не зійти з розуму - поради психолога

       Після введення в Україні жорстких карантинних заходів підвищилася і тривожність у суспільстві. Одні реагують на вимушені зміни звичного способу життя з роздратуванням і злістю, інші - зі страхом і панікою, а деякі і зовсім поводяться неадекватно, кидаючись з кулаками на незнайомця який чхнув в черзі або кондуктора, що не пускає пасажирів в трамвай без масок.

       Як утримати психічну рівновагу в непростих умовах карантину, і що робити, щоб жорсткі обмеження не переросли в фобі.

«Зараз пів країни вірить в небезпеку, половина країни не вірить; хтось закуповується, хтось сміється над тими, хто панікує; хтось злиться на владу, а хтось дотримується закон і сидить в самоізоляції. У цій ситуації важливо зберегти мир у відносинах і забути про чвари. У нашій країні і так підвищена тривожність через війну, через нестабільність. Ми всі в чомусь травмовані з дитинства і тому наша тривожність набуває надзвичайні розміри».

         У зв'язку з пандемією нам треба буде пройти через всі стадії прийняття неминучого - заперечення, торг, гнів, депресію і прийняття. Щоб пройти цей шлях з найменшими втратами для душевної рівноваги, необхідно дотримуватися деяких рекомендацій.

«ВСЕ ПРОЙДЕ І ЦЕ ТЕЖ»

     По-перше, потрібно частіше нагадувати собі про те, що рано чи пізно все владнається.

«Карантин - це кризовий для психіки час і воно означає, що по-старому вже неможливо, а по-новому ще невідомо як. Тривога і найважча частина - це перехід від прийняття факту, що життя змінилося до пристосування до нових умов. Це час невизначеності. У кого-то це відбувається швидше, у кого-то повільніше ».

«БУДЬ ЯК ПЧЕЛА, що шукають НЕКТАР, А НЕ ЯК МУХА, що шукають ГНІЙ»

     Рекомендується стежити за тим, яку інформацію ви споживаєте - ту, що пригнічує, або ту, що дає стійкість і внутрішню силу.

«Страх смерті, страх втрати того, що є, страх того, що плани тепер будуть зруйновані - це природні для кожної людини емоції. У помірних кількостях вони допомагають виживати, а в надлишкових - віднімають сили і здоров'я. За статистикою, під час потрясінь суспільства значно збільшується кількість всіх захворювань. У цей період нестабільність і страх шкодять здоров'ю більше, ніж небезпека, яку несе вірус », - каже психолог.

«ВІДКИНЬ ЗАЙВИХ»

     Період кризи - найкращий час для перегляду свого життя і зараз важливо скористатися цим шансом.

«Пам'ятайте недавній ураган в Одесі? Він ламав сухі дерева, а з здорових скидав сухі гілки. Те ж саме відбувається і з нашим життям. Теперішній час показує нам, що дійсно цінно, а що може бути зруйновано в будь-який момент».

ТУРБОТА ПРО БЛИЗЬКИХ ДОПОМОЖЕ МОБІЛІЗУВАТИ

     У складний період також важливо берегти своїх близьких, особливо тих, хто не захищений фізично, економічно, психічно. Піклуючись про тих, хто слабший за нас, ми відчуваємо себе сильнішими і це допомагає протистояти паніці і страху.

«Мабуть, найстрашніше в нинішній ситуації, що ми не звикли спільно вирішувати наші проблеми. У нас поки що немає авторитетів, здатних згуртувати суспільство. Тому важливо навчитися відрізняти неправдиву інформацію від правдивої. І на основі розуму вчитися співпрацювати. Пам'ятайте давню притчу про те, що багато маленьких прутиків разом зламати неможливо, а один - запросто. Використовуйте сучасні технології, не залишайтеся наодинці зі своїми тривогами », - резюмує психолог.

                     Підготувала Ірина Левченко за матеріалами Надії Маркевич

Як діти можуть боротися з коронавірусом COVID-19

Як діти можуть боротися з коронавірусом COVID-19

Що треба знати про появу образи у дошкільника

ПСИХОЛОГІЧНА ПРОСВІТА

АБИ ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ДІЗНАЙТЕСЯ

1.   Як не сплутати прояви образи із проявами вікової кризи.

2.   Коли дитина починає проявляти образу як соціальну емоцію.

3.   Із якими психологічними новоутвореннями пов’язана поява образи.

4.   Які дії дорослих спричиняють образу та як їх уникнути.

    Образа  — гострий негативний емоційний стан, що виникає у відповідь на невиправдане очікування. Дитина може переживати образу як розчарування, безпорадність, злість…

    Образа  — це травмоване, емоційно боляче зачеплене Я людини, коли хтось, як вона вважає, завдав їй шкоди, вчинив несправедливість. У дошкільників образа вперше з'являється тоді, коли починає формуватися і проявлятися система Я, тобто у трирічному віці.

  Образа та вікова криза

      На межі раннього і дошкільного віку дитина переживає кризу вікового розвитку. Дорослі можуть помилково вважати симптоми вікової кризи — негативізм, упертість, непокору, знецінення — проявами образи. Це і не дивно, адже поведінка дитини у разі загостреної кризи й образи майже однакова.

Ось малюк третього року життя плаче, бо не отримав цукерку. Та коли мама дає малюку цукерку, він продовжує плакати, а відтак кидає її додолу і топче ногами. При цьому міміка й вираз обличчя дитини такі самі, як і в ображеної людини — вона сердито примружує очі, надуває щоки, стискає губи.

      Важливо, аби дорослі вміли розрізняти прояви образи — заяву дитини про те, що уражено її Я — від вікової кризи, пов’язаної зі становленням системи Я. Як цього навчитися? Головний показник, на який практичний психолог має звернути увагу батьків та вихователів, — мотив негативної поведінки дитини.

      Мотив негативної поведінки дитини, яка переживає психологічну кризу, не пов’язаний із ситуацією, що склалася. Це — бажання заявити про своє Я, учинити наперекір дорослому. І навіть якщо дорослий запропонує те, що дитина хоче, вона все одно не прийматиме це і відхилятиме чимало його пропозицій та ініціатив.      Таку поведінку зумовлює те, що психіка дитини розвивається: дошкільник починає відчувати себе окремою особистістю, прагне незалежності від дорослого. Тож у будь-якій ситуації дитина демонструватиме і стверджуватиме власне Я — протестуватиме, норовитиметься, проявлятиме деспотизм тощо. При цьому в складному емоційному комплексі, який відчуває дитина, коли їй не вдається підтвердити класичні «Я сам», «Моє», «Мені», образа на того, хто не дає їй змоги це зробити, ще не виділяється як окремий емоційний стан.

      Про те, що частий негативізм є проявом вікової кризи, а не образливості, свідчить і той факт, що дитина демонструє тривалі бурхливі негативні емоційні поведінкові реакції лише під час спілкування з близькими дорослими. Тому доки дитина не переросте кризовий період, пов’язаний зі становленням системи Я, образа як окреме соціальне гостро негативне почуття виникати не може.

Образа як соціальна емоція

      Дитина четвертого року життя уже пережила нелегкі моменти пов’язані з віковою кризою й здатна до елементарної рефлексії — оцінювати власні вчинки та дії оточення. Зазвичай дитина уже сформувала нову систему взаємин зі світом, у якій вона відокремлює себе від інших, може оцінювати своє ставлення до оточення і навпаки.

      У цей віковий період дитина проявляє стійкіший інтерес до однолітків та близьких дорослих. А завдяки психологічним новоутворенням, які сформувалися, у дитини четвертого року життя може виникати така соціальна емоція як образа. Серед таких психологічних новоутворень, зокрема, виділяють Я-дію та гордість за власні досягнення. Розглянемо кожне із них детальніше.

Я-дія

      Одним із центральних новоутворень раннього віку є нова форма організації свідомості — Я-дія. Як зазначає російський психолог Тетяна Гуськова, більшість дітей четвертого року життя демонструє уперте прагнення досягнути мети своїх дій та власної предметно-практичної діяльності загалом. При цьому, якщо дитина стикається із невдачами, вона не відмовляється від задуманого і шукає інші способи досягнути мети.

Результати досліджень вітчизняних психологів Ірини Білої, Наталії Ваганової, Юлії Гулько свідчать, що чим дитина не займалася б — малювала, ліпила пасочки із піску, складала конструктор — вона здатна створювати задум майбутньої конструкції, утримувати цей образ у голові й реалізовувати, а нерідко і змінювати, його під час предметно-практичної діяльності. Такі творчі дії дитини мають ознаки стратегічної авторсько-особистісної діяльності з вираженими тенденціями аналогізувати чи комбінувати відомі аналоги-зразки.

       Внутрішні розумові й зовнішні практичні самостійні дії дитини особливо цінні для неї, бо пов’язані з її особистою активністю. У своєму мовленні дитина заявляє про процес власної авторської діяльності — «Я малюю…», «Ліплю…», «Я беру…» Остання передбачає два взаємопов’язані аспекти: дитина водночас вибудовує свою розумову діяльність і її результат — пасочку із піску, аплікацію, малюнок. І дитина уже бачить власне Я окремо від себе — у своїх діях, у своїй діяльності. Тому пряме втручання дорослого чи однолітка в реалізацію задуму — особистої розумової і предметної дії дитини, неодмінно спричинить образу. Адже дитина сприймає таке втручання як уражене Я, як перешкоду для утвердження її авторства. Про такий ризик образити дитину практичний психолог має попереджати молодих батьків і педагогів.

Макар робить «бомбочки» — бере аркуш білого паперу й жмакає його, надаючи круглої форми. Такий спосіб виготовлення «бомбочок» хлопчик вигадав сам. Час від часу Макар удосконалює свій винахід — обмотує паперові кульки скотчем чи розмальовує їх фломастерами. Раптом до Макара підходить Катя, вона вважає, що хлопчик розмальовує «бомбочки» неправильно і хоче виправити його. Макар дуже швидко реагує і на критику, і на спробу змінити його винахід. Він ображено плаче, відштовхує Катю і накриває «бомбочки» руками, аби ніхто їх не чіпав.

       Коли педагогу чи практичному психологу потрібно скорегувати предметно-практичні дії дитини чи спрямувати її розумову діяльність у потрібному напрямку, щоб сформувати у неї конкретні уміння, він має діяти непрямо. Тут у пригоді стануть універсальний закон повторення чи наслідування дорослого і ставлення дитини до дорослого як до взірця. Тобто дорослому треба почати виконувати дії так, як він хоче, щоб це робила дитина.

Щоб дитина акуратніше змащувала паперовий круг клеєм — не виходила за краї фігури і сильно не натискала на клей-олівець, педагогу у жодному разі не слід критикувати незграбні, а іноді і дуже творчі, дії дитини. Йому просто треба сісти поруч із дитиною і кілька разів правильно змастити і приклеїти фігури. При цьому педагог має озвучити кожну свою дію, прокоментувати її в ігровій формі. Якщо педагог прямо скаже дитині, що вона «погано», «неправильно», «брудно» клеїть, вона образиться і відмовиться виготовляти аплікацію.

Гордість за власні досягнення

        Ще одне важливе новоутворення суб’єктності дитини — гордість за власні досягнення. Це почуття інтегрує й особисту авторську дію дитини — її Я як конкретне уміння, конкретний творчий виріб і ставлення до близького дорослого як до поціновувача її талантів і здібностей. Тому дуже легко образити дитину, яка очікує позитивної оцінки з боку дорослого, але не отримує її.

Вперше феномен гордості за досягнення описала видатна дослідниця Майя Лісіна. Вона виокремила його як один із показників переходу дитини від раннього до дошкільного віку.

Чимало батьків вважає, що дитина має вчитися плавати, вивчати іноземну мову тощо, а тому байдуже ставиться до її нових «несерйозних» умінь. Тому якщо дитина радісно демонструє зроблений власноруч, хоч і неохайно, паперовий кораблик, а батьки чи педагог нівелюють цінність її роботи, це зачіпає її і спричиняє образу. Адже почуття гордості за власні досягнення охоплює і майбутню впевненість у тому, що дорослий завжди похвалить, підтримає, покаже, як треба…

Петрик дуже засмутився і гірко плакав, а потім довго сердився, коли батьки не оцінили його уміння потрапляти шнурівкою в отвори. Замість того, щоб порадіти разом з дитиною і похвалити її, мама сказала: «Он сусідський Назар уже вчиться читати! А йому лише чотири! Ти ж у свої п’ять досі бавишся з іграшками для малюків».

     Практичний психолог може наводити схожі приклади, аби пояснити батькам, що почуття гордості за свої досягнення і завищена самооцінка — нормальне вікове явище, яке допомагає дитині навчатися нового. Щоб не образити дитину, дорослі мають враховувати це під час спілкування і спільної діяльності з нею. Адже кожне новоутворення, кожна характерна вікова особливість «працює» на подальший повноцінний психологічний розвиток дитини. Завищена самооцінка малюка, бажання отримати високу оцінку своєї діяльності й образливість, як наслідок невиправданих очікувань, сигналізують дорослим, що дитина потребує емоційного комфорту, схвалення й підкріплення почуття власної гордості.

      Якщо дорослі не схвалюють досягнення дитини, ті втрачають для неї свою цінність. Дитина, яка постійно чує зауваження і критику, почувається невпевненою у собі. Через це вона не зможе навчитися чогось нового і долати труднощі і, як наслідок, її психічний розвиток не протікатиме успішно.

Можливі реакції на образу

Коли дитина досягає чотирирічного віку, у її поведінці можна помітити дві основні моделі того, як вона переживає образу. Дитина, або заглиблюється у процес переживання, або активізується.

Заглиблюються у власні переживання чутливі діти, які можуть тихо плакати, дутися, йти кудись у затишне місце, щоб там проживати свої емоції.

Активна реакція на образу яскраво проявляється у поведінці дитини. Вона може штовхнути кривдника, голосно заплакати, демонстративно жалітися дорослому, спробувати одразу відповісти кривднику на образу, приміром, завдати йому шкоди чи почати знецінювати якісь його хороші якості.

Отже, ми розглянули появу безпосередніх дитячих образ, пов’язаних із переходом дитини на новий рівень психологічного розвитку. Поява таких образ — своєрідна норма віку, яку варто враховувати, щоб уникати конфліктних ситуацій.